Він був сиротою, і життя нічого йому просто так не дало, але він і не питав дозволу, а узяв сам. Він досяг багатого і зробив це, завдяки залізній силі духу та великому бажанню. А якщо є бажання — тоді можна практично все.Ярослав Ярославович Павлюк народився 24.10.1980 року у селі Петрівка Компаніївського району Кіровоградської області. Сообщает http://newsgood.com.ua/
Його мати померла, коли хлопець був ще малим, тому вихованням його та молодших братів займалася бабуся.
Навчався у Компаніївському технікумі ветеринарної медицини, потім вступив до Білоцерківського національного аграрного університету, на факультет ветеринарної медицини, після закінчення якого залишився працювати в аспірантурі на кафедрі епізотології та інфекційних хвороб.
Викладав епізотологію та ветеринарний менеджмент. На його парах було завжди цікаво, він не викладав лише теорію, як робить більшість викладачів, а завжди наводив приклади з практики. Підтримував серед студентів дисципліну, але не був строгим викладачем, знаходив спільну мову та легко міг жартувати. Це був ветеринар за покликанням, це був його природній дар, його місія на цій землі, якій він віддавався усією душею, поки не почалася війна.
Займався вільною боротьбою, мав гарне почуття гумору. Був добрий, безкорисний, безстрашний, впевнений в собі. Працював ветеринаром у Баку, але повернувся до України, коли дізнався, що молодший брат на війні.
2014 року був призваний за мобілізацією, відслужив рік, а 21.11.2016 року підписав контракт, про що не казав бабусі, щоб та не хвилювалася і думала, що Ярослав Ярославович знаходиться у Білій Церкві, де займається викладацькою діяльністю.
Військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 30 січня в районі промзони міста Авдіївка Донецької області.
Сьогодні з Героєм попрощалися на Майдані, поховають його завтра, 2 лютого, у рідній Петрівці. У нього залишились двоє братів та донька.
Це був лікар від Бога, його чекало блискуче майбутнє науковця та педагога, Ярослав Ярославович і став би ним, але прийшли російські війська, і це блискуче майбутнє сильної та мужньої людини завтра опиниться під двома метрами промерзлої землі.
Загрузка...
Його мати померла, коли хлопець був ще малим, тому вихованням його та молодших братів займалася бабуся.
Навчався у Компаніївському технікумі ветеринарної медицини, потім вступив до Білоцерківського національного аграрного університету, на факультет ветеринарної медицини, після закінчення якого залишився працювати в аспірантурі на кафедрі епізотології та інфекційних хвороб.
Викладав епізотологію та ветеринарний менеджмент. На його парах було завжди цікаво, він не викладав лише теорію, як робить більшість викладачів, а завжди наводив приклади з практики. Підтримував серед студентів дисципліну, але не був строгим викладачем, знаходив спільну мову та легко міг жартувати. Це був ветеринар за покликанням, це був його природній дар, його місія на цій землі, якій він віддавався усією душею, поки не почалася війна.
Займався вільною боротьбою, мав гарне почуття гумору. Був добрий, безкорисний, безстрашний, впевнений в собі. Працював ветеринаром у Баку, але повернувся до України, коли дізнався, що молодший брат на війні.
2014 року був призваний за мобілізацією, відслужив рік, а 21.11.2016 року підписав контракт, про що не казав бабусі, щоб та не хвилювалася і думала, що Ярослав Ярославович знаходиться у Білій Церкві, де займається викладацькою діяльністю.
Військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 30 січня в районі промзони міста Авдіївка Донецької області.
Сьогодні з Героєм попрощалися на Майдані, поховають його завтра, 2 лютого, у рідній Петрівці. У нього залишились двоє братів та донька.
Загрузка...
Це був лікар від Бога, його чекало блискуче майбутнє науковця та педагога, Ярослав Ярославович і став би ним, але прийшли російські війська, і це блискуче майбутнє сильної та мужньої людини завтра опиниться під двома метрами промерзлої землі.