Олег Соскін: Треба міняти владу, бо прийшли вовки в овечих шкурах і догризають свій народ

Моїм співрозмовником є відомий український економіст, політолог, громадський та політичний діяч, директор недержавної фундації – Інституту трансформації суспільства, керівник проекту «Мій вибір НАТО» Олег Соскін. Він завжди має неординарні погляди на ситуацію в державі та українську владу. З його думками не обов’язково погоджуватись, але прислуховуватися до них варто. Сподіваюся, що читачам Leopolis.news буде цікаво довідатися, що ж думає Олег Соскін про війну з Росією, Президента Петра Порошенка, олігархів, нинішню українську політичну еліту та чи є шляхи виходу з кризи.

Олеже Ігоровичу, говорять, що ситуація в Україні наближається до революційної.

Я вважаю, що в нас навіть вища фаза революційної ситуації, а саме – революційна криза. Не тільки низи вже не можуть жити по-старому, а й верхи не можуть керувати по-старому. Реально в нас уже є фінансово-економічний та соціальний колапс. Революційна криза – це коли немає сфер у житті суспільств, в яких не розвивається революційна ситуація. По суті, пересічні українці вже не можуть почуватися захищеними в будь-якій царині свого життя, навіть у приватній. Простій людині заробити гроші на нормальне життя фактично неможливо. Підняття мінімалки до 3200 грн, по суті, нічого не дало. Оскільки зросли ціни на харчі, на всі комунальні послуги, тарифи на тепло, на газ, на транспорт. Думаю, що влада остаточно не відмовилася від ідеї введення абонентної плати за постачання газу. З таким успіхом можна ввести й абонплату за труби, якими тече гаряча чи холодна вода.

За логікою дій влади, народ повинен боротися за виживання, а не думати про політику. Ще ж можна ввести абонентну плату на повітря, на додаткові вікна в будинках…

А чому б і ні (сміється)! На балкони можна ввести, на лоджії, на землю при будинках. Приватне життя стає неможливим, бо все обкладено податками. Так і політичне життя стає неможливим, тому що зробили так звану Національну агенцію з питань запобігання корупції. Ввели е-декларації для громадських антикорупційних організацій, і думаю, що на цьому не зупиняться. Фактично людина вже не може ні політичним життям займатися, ні соціально важливими проектами, бо опиняється під пресом органів. Освіту якісну не можеш здобути, знищують охорону здоров’я, і середню, і вищу школу. Це модель геноциду. Отже, фактично людині не дають реалізуватися, і це означає революційна криза.

Але ж наші люди якось це все терплять. В інших країнах за такої ситуації вже б масові протести давно були.

Дійсно, виникає запитання: чому пересічні десятки мільйонів громадян це терплять? На мою думку, є тільки одна причина цього – це так звана псевдозагроза з боку Москви. Нею постійно лякають усі, кому не ліньки і хто при владі. Петро Порошенко лякає московською агресією періодично. Це робить Муженко, частіше став робити начальник генерального штабу, різні експерти. Щодня надходять зведення з фронту про загибель наших хлопців. Фактично жертв цієї неоголошеної війни вже стільки, скільки Україна втратила під час бойових дій в Афганістані. Десь 11-12 тисяч. Ніхто ж офіційних цифр не знає, скільки загинуло й пропало під Іловайськом і в інших котлах. Люди постійно отримують похоронки. Нині знову йде черговий весняний призов, і хлопці можуть потрапити на війну. Й ось ці фактори стримують громадян. Бо якщо почати тепер виступати проти Порошенка, БПП, УДАРу, люди думають, що ще буде гірше. Друга причина мовчання народу – українці бояться знову помилитись. Обирали Ющенка, на сході – Януковича, думаючи, що буде краще, але ставало все гірше й гірше. Так і нині розмірковують.

Це – діагноз. А який рецепт для лікування?

Попри все, треба міняти владу. Прийшли вовки в овечих шкурах і догризають свій народ. Вони вже наїлися, але жеруть і далі. Вихід лише один – хижака треба знищувати. Якщо на вашому полі є бур’ян, то його треба знищувати, випалювати, бо нічого там не буде рости. Звичайно, краще це зробити спокійно, оскільки ніколи революція не дає позитивного результату: до влади доривається піна, яку піднімають маси. Якщо ж робити це все еволюційним шляхом чи трансформаційним, тобто через розум, то існує один спосіб – вибори. Людство не вигадало іншого демократичного варіанта зміни влади, ніж вибори.

Але Порошенко говорить, що до виборів іще два роки, і не має наміру віддавати владу.

Я вважаю, що Порошенко є нелегітимним Президентом. Його ж обирали на позачергових виборах, тимчасово. А відповідно до Конституції, чергові вибори мали відбутись у березні 2015 року. Не було ж на час минулих виборів покарано Януковича. Так, він утік і формально залишався Президентом. Тому, щоб уникнути цієї колізії, треба було навесні 2015 року проводити вибори.

Проте таким аргументом послуговуються і росіяни.

А яка різниця, хто ним послуговується?! Так написано в Конституції, там є норми, за яких обставин усувають президентів і коли вибори проводять. От так і треба було робити. Конституцію не було змінено? Не було. І тому за будь-яких обставин цю ситуацію треба виправити і цю колізію усунути. Повернути діяльність президента в конституційне поле.

Утім такий хаос задовольняє багатьох у державі та за її межами, усі користають з цього.

Але ми не можемо ставати подібними до інших країн. У тій же Венесуелі президент Мадура через контрольований Верховний суд хоче скоротити повноваження парламенту – Національних зборів. Чи хочемо диктатуру, як у Білорусі, де Лукашенко вирішив, що народ повинен тільки його визнавати і жити за його настановами. Так само Путін робить у Російській Федерації. Там люди виступають проти окремого процесу, а він вважає, що може їх знищити, використовує для цього збройні сили.

На Заході та в Штатах фактично заплющують очі на порушення прав людини в Білорусі й Росії.

Але Україна – це ж не Білорусь. Наша територія на пограниччі, яка важлива для всіх світових гравців, тому мав би бути якийсь тиск на нашого Президента. Але ж ви бачите, що вони бояться його чіпати, бо їх на Заході теж така ситуація влаштовує. Вони думають: аби не вибори, бо може бути ще гірше. А чому має бути гірше, а не краще? Але для цього треба змінити закон про вибори. Об’єднати мажоритарний і пропорційний принципи, як було на останніх місцевих виборах. І тоді була дуже складна ситуація, відкрита фаза війни з Росією, але ж народ обрав дієві місцеві ради. То чому не піти цим шляхом? Тим паче, що за ці роки Україна стала більш цілісною і консолідованішою, ніж було раніше. Я впевнений, що за будь-яких обставин українці не голосуватимуть нині за ворогів держави, зрадників та колабораціоністів.

Якою є законна підстава таких дострокових виборів? Формальною причиною може бути хіба що де-факто відсутність коаліції в парламенті.

От це найгірше – та постійна брехня. Вона деморалізує людей. І це ще один чинник, що громадяни не бачать нині у владі, у Верховній Раді політиків, які б казали правду. У нас є величезний дефіцит правди, політичні лідери постійно міняють колір, поводяться, як хамелеони. Тому народ пасивний, боїться цих перевертнів, які знову поведуть людей на манівці. Якщо буде правда, то громадяни почнуть робити правдивий вибір.

Але ніхто з лідерів не хоче дати модель розвитку країни. Усуваємо цю кланово-корпоративну модель, так звану державу стаціонарного бандита. Є розчарування цього механічного підходу, що за будь-яку ціну робимо зближення з Європейським Союзом, братаємося з ними, в НАТО йдемо. І за 20 років будемо там. Але люди й так це підтримують, проте питаються: а що зараз будемо робити? Вже зрозуміло, що більшість українського населення не хоче йти в лабети Москви. Знають, що від цього буває – Донбас і Крим цьому приклад. Тому виникає запитання, куди рухатися. Європа далеко. Нас три роки водили за ніс із візовим режимом, а тепер яка фішка буде? А влада мовчить. Немає нових ідей.

Ми тримаємо оборону, відбиваємо московський імперіалізм. Щодня гинуть діти, але ми за це жодної преференції від Європи не отримали. Виникає запитання, чому Європа так поводиться. Тому мусимо таку модель виробити, щоб не пасти задніх. Мусимо формувати Балто-Чорноморський альянс.

Він не вигідний ні Росії, ні Німеччині з Францією, ні США…

А навіщо нам виходити з того, кому він не вигідний? Він нам вигідний, бо міняє наш геополітичний та геоекономічний статус-кво. Тому й Росія так активно вбиває клин в українсько-польські відносини. Але поляки, українці та литовці повинні бути розумніші. З 90 мільйонами населення нового союзу на перехресті Європи та Азії ми беремо під контроль значну частину так званого «шовкового» та транзитних шляхів. Це зміна всієї євроазійської ситуації.

Так, але цього не дозволять сильні цього світу.

Зараз нам на руку ситуація в Європі, де праві все активніше приходять до влади. Не важливо, чи переможе у Франції Марін Ле Пен. Третина французів хоче іншої Європи. В Німеччині також усе не так однозначно з перемогою Меркель на майбутніх виборах.

Монолітності Європейського Союзу вже точно не буде, і в цій ситуації для нас з’являються нові шанси. Ця ж Вишеградська четвірка, яка жорстко виступає проти квот на мігрантів з Близького Сходу. Тому поле для Балто-Чорноморського союзу добре складається. Три балтійські країни розуміють, що солдати НАТО їх не врятують.

Але для цього треба, щоб рішення ухвалювали ідеологічні політики. На Заході олігархи не керують, там при владі професійні політики. Як змусити наших олігархів віддати владу політикам?

У нас іще специфічні олігархи – це касти бандитів-розбійників, там інших немає. І не треба їх питати, де вони взяли свій перший мільйон, бо виявляється, що і другий, і третій, і десятий такий самий – украдений. Тому питання полягає в одному – як відсторонити від влади бандитів, генетичних розбійників. Тут зміною вітрини не обійдешся, потрібні докорінні зміни.

До речі, цікаво, чому олігархи нині не виступають проти влади? Мовчить той же Ахметов.

Узагалі-то не зрозуміло. Його ріжуть по живому. Живаго зарізали. Мартиненка також, Коломойського, Фірташа. Усіх олігархів. Того ж Балогу давно «порізали». Пінчука почали. Й Ахметов бачить, що в нього забирають активи шматками, і терпить. Чому? В них працює інстинкт, що треба перетерпіти. Потрібно мовчати, терпіти, домовлятися: як би не різали, все одно щось залишиться. А потім ситуація зміниться, усунуть того, хто ріже, і можна буде відновити своє панування. Але так уже не буде. Вони не враховують фактор війни й революції, кров Небесної сотні, які кардинально змінили ситуацію.

Який тут може бути механізм подальшої боротьби?

Тут може допомогти для початку «сміттєва люстрація». Колись злодіїв дьогтем обмазували і пір’ям посипали, щоб здалеку було видно. Чи до стовпа ганьби прив’язували. Модель така була. Тим же крадіям пальці відрубували чи клеймо ставили.

Ой, у нинішній ситуації з обрубаними пальцями може півкраїни опинитися.

Коли говорять, що треба боротися з корупцією, то це вже стає професійним заняттям для багатьох, на якому можна піднімати нормальні гроші. Є корупціонери, а є ті, що з ними борються. Часом борці з корупцією стають багатші від тих, з ким воюють. Тому треба міняти модель. Корупція – це наслідок, причина в тому, що не прозоро забирають частину додаткової вартості. У виробника крадуть його прибуток, але добровільно олігархи не віддадуть.

Повинна гуртуватись якась нова політична сила. Але духовна політична сила, бо проста не в змозі це вирішувати. І також Церква має стояти на сторожі як моральна та духовна сила народу.

Маємо приклад Польщі, де наприкінці 80-х років минулого століття профспілковий рух «Солідарність» спільно з Католицькою церквою врятували поляків від руїни.

Такий рух має бути однозначно. І він має бути морально-духовний і живитися енергією Церкви. І в Україні має бути єдина Помісна церква. Треба ліквідувати Московський патріархат: цієї Церкви не повинно бути в Україні. Нова єдина українська Церква може стати тим підґрунтям, на якому сформується єдиний громадський рух. Він повинен виступати за велику Русь-Україну. Однозначно добігла кінця посткомуністична модель України. Після того, як Путін зруйнував післявоєнну модель світу, ми повинні чітко говорити, що буде якийсь інший світ. Багатоцивілізаційний, багаторелігійний, багатоцерковний, із силовим протистоянням різних глобальних цивілізацій, з новими викликами та загрозами. І ми повинні перезаснувати нашу державу, тому що в рамках «вузької» України не можемо себе відтворити.

Наші еліти повинні говорити про велику Русь-Україну. Можна взяти форму УНР, бо вона була суб’єктом міжнародного права у ХХ ст. і її окупувала комуністична Росія, захопили комуністично-радянські банди. І так, до речі, було відновлено три Балтійські країни й Польщу. Я говорю про сучасну геополітичну правомірність такого підходу. А можна піти ще далі. Якщо вертаємося до держави доби Богдана Хмельницького, то відновлюємо свій державницький родовід на століття. Тобто не можна говорити про те, що ми незалежні якихось 26 років – це лише дата відновлення нашої незалежності.

Якщо такий рух скаже, що Україна – це сучасна форма Русі, то ми в такий спосіб нарощуємо свій геополітичний та історичний потенціал. Мусимо тоді повернутись і до слів нашого державного гімну: «Від Сяну до Дону». Тобто до Дону наша земля. І якщо ми перезасновуємось як Русь-Україна, то говоримо, що це частини нашої держави, тимчасово окуповані.

Але кордони у ХХІ столітті не міняють!

Їх уже міняють, і це від нас не залежатиме. Або ми цей процес очолимо, або відбиватимемося на своїх кордонах.

Політологи цього не відкидають, у принципі, але такий розвиток подій можливий хіба що за розпаду Росії.

Але ми можемо його прискорити, бо Російська Федерація – це остання імперія, яка не дає можливості розвинутися в незалежні держави тим національним етносам, які функціонують у тілі Росії як протонаціональні держави фінно-угорської, тюркської спільноти. Нині це 21 національна республіка, в яких етноси становлять від 35 до 90% населення.

Переконаний, що сильні нашого світу активно працюють над цим. Росія заважає світовому капіталу, тому розмова з нею тепер буде іншою. А Україна мусить ставати партнером держав, у яких панують демократія та закон, бо в іншому разі в нас немає перспектив.

Загрузка...