Що відбувається в країні, чому Мінськ – це авантюра та чи втече Порошенко: Степан Хмара

«Якщо Янукович втік, то Порошенко, я думаю, не втече. Його заарештують.»

Наша сьогоднішня розмова — з довголітнім політв’язнем радянських концтаборів, народним депутатом України І, II та IV скликань, Героєм України Степаном Хмарою.

Загрузка...

— Степане Ільковичу, хочу почути вашу думку: що відбувається в країні?

— Відбувається революція. Вона триває з 1990 року, то затухаючи, то піднімаючись. Вона все ще не завершилась, тому що не відбулося серйозної зміни в системі державного управління, у системі влади. У нас, треба відверто сказати, все ще немає справжньої української влади. Яка би була добропорядна і яка би бажала і вміла ефективно відстоювати національні інтереси і розбудовувати державу.

— Було б наївно думати, що ця система добровільно самоліквідується.

— Система не самоліквідується, але й суспільство досі не зуміло це зробити.

— Ну добре, Майдан не змінив систему. Повертаючись на чотири роки назад, чи ви вважаєте, що у нас були шанси дійсно змінити ту систему?

— Домінувала зовнішня загроза і найбільш креативні, найбільш віддані люди кинулися на фронт. Одні воювати, інші волонтерити. Дійсно складна була ситуація. Це вже історія, так? Ми маємо дивитися уперед.

Але суспільство, всупереч нашій владі, врятувало Україну від загарбання Росією.

До речі, влада і досі не хоче захищати Україну. В першу чергу — президент, який відповідає за безпековий сектор держави і за нашу зовнішню політику. А тим часом потенційні загрози наростають.



— Чому?

— Тому що, по-перше, сьогоднішня ситуація виснажує Україну фінансово. По-друге, це людські втрати. За рік — сотні, сотні вбитих і тисячі поранених. А крім того — це психологічний фактор. Військові стоять в пасивній обороні. І це посилює психологічну зневіру в частині суспільства. Зневіру в перемогу. А в іншої частини — просто якесь відсторонення. Дуже багато людей не відчувають, що іде війна. А війна йде!

— Суспільство, мені видається, привчають до думки, що війни не існує.

— Ну, привчають, так, зрозуміло. Тому що найбільші колаборанти — у владі. І перший колаборант — це Порошенко, який давно би здав Україну, якби не боявся, що його розірвуть.

Мінська авантюра — це план Путіна по зруйнуванню нашої країни. Згідно з Мінськими домовленостями — нема російської агресії, є внутрішній конфлікт в Україні. Що це за термін — «антитерористична операція». Яка антитерористична операція? Де терористи і хто бореться з ними? Яка лінія розмежування, люди добрі? Ну про що ми говоримо? Є лінія фронту. Є окуповані росіянами і колаборантами території.

— Кого ви вважаєте колаборантами?

— Тих громадян України, які пішли на співпрацю з ворогом. Вони стали колаборантами. А найбільший колаборант, я вважаю, — це Петро Порошенко. Його діяльність підпадає під 111-ту статтю Кримінального кодексу «Державна зрада».

— Аргументуйте.

— Безпосередньо на території Росії працюють підприємства Порошенка. Він платить немалі податки, таким чином він фінансує ворога. Розумієте, це — співпраця. Відверта, відкрита, демонстративна співпраця з ворогом. Своїми податками Порошенко фінансує російський бюджет, бюджет держави-агресора. Тому він і блокує визнання Росії агресором.

Тобто те, що ми би мали давно зробити і відстоювати свою позицію перед світом. А ми цього не робимо. Чому? Чому Порошенко жодного разу не звернувся до країн-членів Будапештського меморандуму, які гарантувати нашу безпеку і територіальну цілісність? Під Меморандумом стоять підписи глав держав ядерного клубу, це ж важливо надзвичайно. По-перше, це США — перша держава в світі, це Великобританія, а потім до Меморандуму приєдналася Франція і Китай.

Але Україна жодного разу не говорила про свої гарантії безпеки із цими країнами. Знаєте, чому? Тому що гарантії Будапештського меморандуму працюють, коли є зовнішня загроза, а коли внутрішній конфлікт — це їх не стосується.

І як ми можемо формувати антиросійський блок? Порошенко весь час говорить про те, що тільки дипломатичним шляхом можна виграти цю війну. Неправда. Дипломатичний фактор — один із важливих, але не єдиний. Комплексно потрібно вести боротьбу за своє існування. Адже йде мова про наше існування як держави, розумієте?



— Що ще входить в цей комплекс?

— Дипломатичний напрямок — перший, політичний — другий, інформаційний — третій, економічний — четвертий і силовий — п’ятий. Це не значить тотально наступати, але ватажки сепаратистів могли бути знищені вже давно. У нас чим спецслужби займаються? Фейковими, смішними справами. Замахами на Гончаренка (депутат від БПП — ред.), або на цього харківського товстуна (депутат від «Народного Фронту» Антон Геращенко — ред.). Ну кому вони потрібні? Ну це ж фейки!

Але знаєте, що мене найбільше турбує і хвилює?

— Що?

— Що дуже багато інтелігентів наших малоросійських кричать: «Не зачіпайте владу, не зачіпайте Порошенка, бо цим скористається Путін!».

А окрім «пригодованих» малосійських інтелігентів з’являться все більше пригодованих представників четвертої влади, журналістів. От мені дуже прикро читати в газеті «День», — у газеті, яку я дуже поважав, — як вони навмисно применшують чисельність акцій, які проходять у Києві щонеділі. Газета відверто стала на захист Порошенка. Що ж ви робите, пані Івшина, схаменіться, ви ж — патріотка України.

Суспільство не мовчить, але і політики, і журналісти, і інтелігенція — я не кажу вся, але частина, — не роблять своєї роботи, не відчувають відповідальності за долю держави.

Ви розумієте, якби всі вони відчували свою відповідальність, ми би вже завершили революцію. А революція — це необов’язково, знаєте, якісь наметові містечка. Ми можемо проводити інтелектуальну, вольову революцію. Що це означає? Це публічне вираження недовіри нинішній владі. Передусім — президенту Порошенко.

Тому що для Путіна Порошенко — це подарунок, тому що саме Порошенко блокує ухвалення закону, який дійсно визнає Росію агресором і окупантом наших територій.

Бачите, в парламенті вже два роки лежить проект закону про окуповані території.

Джерело

Загрузка...